Товариство святого Вікентія де Поля

«Товариство св. Вікентія де Поля» — міжнародна християнська благодійна організація мирян, яка об’єднує близько 600 тис. віруючих у 132 країнах світу. До «Товариства св. Вікентія де Поля» (історична назва — «Конференція») входять групи із 8-10 осіб будь-якої національності, віку, статі, професії, громадянства, які обрали шлях служіння бідним, знедоленим, хворим, дітям-сиротам. Генеральна рада Товариства Святого Вікентія де Поля знаходиться у Франції, в Парижі.

Історія виникнення

Французька революція 1830 року звела на трон Луї Філіпа Орлеанського і привела до того, що в Парижі були закриті всі католицькі центри соціальної допомоги на користь студентської молоді, через що і так нечисленні студенти-католики в університетах почувалися ізольованими у ворожій і скептичній атмосфері того часу.

Журналіст Еммануель Байлі організував для цих студентів зустрічі, які називались «Конференції з історії та права», у яких брали участь молоді люди різного віросповідання і світогляду і на яких часто розгорялися запеклі дискусії, особливо з послідовниками французького мислителя Сен-Сімона. Після закінчення одного з таких зібрань Антуан Фредерік Озанам промовив такі слова: «Складається враження, що ми перебуваємо на лінії вогню, але, ймовірно, у вас, як і в мене, є бажання і потреба брати участь не тільки в цих Конференціях, але і в інших, що проходять в християнському колі друзів і присвячені виключно милосердю. Чи не здається вам, що зараз час перейти від слів до справи і справами підтвердити живість нашої віри?»

23 квітня 1833 р. на вулиці Пті-Бурбон-сен-Сульпіс зустрілися Озанам, Ле Тайяндьєр, Ламаш, Лальєр, Діво, Клаве, Байлі. Зустріч почалася з відозви до Святого Духа і читання уривка з «Про слідування Христу». Були визначені два основних моменти щодо зустрічей:

• вони мають проходити в простій і дружній атмосфері та взаємоповазі між усіма відвідувачами;
• вони повинні мати практичну мету, бути активними, проходити в дусі діяльної віри.

Було вирішено назвати ці зустрічі Конференціями Милосердя.

За порадою Байлі вони звернулися по допомогу до парафіяльного священика з Сан-Стефан-аль-Монт. Такий факт був проявом поваги, визнання і послуху по відношенню до Церковної влади з боку цієї групи мирян, які бажали діяти по-християнськи.

Після кількох обговорень було вирішено, що сферою діяльності конференції буде відвідування будинків убогих, тому вони звернулися до сестри Розалії Рендю, настоятельки Дочок Милосердя, щоб отримати адреси нужденних сімей, які можна відвідувати.

Святим заступником був обраний Вікентій де Поль, великий святий, який жив на два століття раніше, а президентом — Байлі. Свою діяльність вирішили фінансувати шляхом таємного і добровільного збору пожертвувань серед учасників конференції. Скарбником вибрали Дево, який і провів перший збір пожертвувань із капелюхом. Засідання завершилося молитвою вдячності до Богородиці, яку потім стали називати Заступницею. На наступному засіданні за вісім днів, дотримуючись таких самих формальностей, затвердили список сімей, які відвідуватимуть.

Були визначені основні риси Конференції:

• світський характер;
• повага до церковної влади і синівське підпорядкування їй;
• метою діяльності є зростання в дусі й святості її членів і підопічних нужденних;
• прості, дружні й братерські відносини між побратимами;
• колегіальність рішень;
• практична активна діяльність, спонукувана милосердям, а також відвідування убогих на дому є не індивідуальними, а загальними для всієї групи.

Коли в серпні у студентів університету почалися літні канікули, побратимів стало вже п’ятнадцять, а коли восени відновилися заняття, їх було вже двадцять п’ять, оскільки до них приєдналася група студентів з Ліона, з якими Озанам познайомився під час свого перебування вдома. Збори проходили щотижня, надалі був призначений секретар.

У січні 1834 р. був підготований перший звіт для настоятеля, в юрисдикції якого діяла Конференція, що підтвердило повагу до церковної ієрархії: за нею залишалася душпастирська допомога, а не управління, яким повинні займатися миряни.

На засіданні 4 лютого того ж року було прийнято рішення змінити назву «Конференція Милосердя» на «Конференція святого Вікентія де Поля» і відзначати день свого Покровителя, який у літургійному календарі тоді припадав на 19 липня (зараз — 27 вересня). Вирішили також відзначати свято Непорочного Зачаття. Тоді ще тільки очікувалося проголошення догмату, яке відбулося 1854 року.

У травні деякі побратими почали викладати читання і письмо для робітників на додачу до відвідин на дому.

На момент початку занять в університеті в листопаді 1834 роки вже налічувалося 200 побратимів, і відкрилася Конференція в місті Нім завдяки зусиллям Леона Курньє, друга Озанама. До кінця року в лавах Конференції було вже 250 осіб, які, крім іншого, взялися до Справи підвищення моральності ув’язнених, організовуючи бібліотеки, камери схову тощо.

Конференції здійснювали свою діяльність, не маючи жодного статуту, понад 2 роки, доти, доки обов’язки щодо управління не перейшли до Лальєра, помічника Озанама. Статут був представлений на Генеральній Асамблеї 8 грудня 1835 р., і тоді ж Конференції були перейменовані в Товариство Святого Вікентія Де Поля.

У статуті були зафіксовані всі звичаї та навички, випробувані на практиці, а не норми, придумані за столом. Це, швидше, сформульовані поради, написані з тим, щоб побратими мали чіткий опис напряму їх діяльності і відчували глибоке єднання з усією Організацією в цілому, і щоб жага до марнославства окремих індивідів була спрямована на благо спільної справи.

Перша Конференція в Парижі через численність розділилася на секції за пропозицією Озанама, яку він набагато раніше виклав у своєму листі до Байлі 20 листопада 1834. Єдність Конференцій гарантувалося Генеральною Радою, що перебувала в Парижі. Швидке поширення Конференцій у Парижі та інших містах викликало необхідність створення проміжних органів управління, названих «Особливими Радами», тому в грудні 1839 р, до Статуту були внесені доповнення щодо роботи цих рад, Відокремлених конференцій, почесних членів і благодійників.

Конференції досить швидко поширювалися Францією, внаслідок чого виникла необхідність створення інших органів для зв’язку з Генеральною Радою з метою підтримки єдності Організації. Тому 1 квітня 1850 р. до Статуту були додані розділи щодо Верховної ради, у юрисдикції якої перебували Конференції всієї держави. 31 березня 1856 р. були ухвалені статути Генеральних рад і Метропольних рад.

Товариство отримало визнання Святійшого Престолу 10 січня 1845 р. під час понтифікату Григорія XVI, який затвердив також повне відпущення гріхів членам Товариства.

До кінця 1847 р. існувало вже 369 конференцій, з яких 94 були за межами Франції (у Римі — з 1836 року, в Англії — з 1844 р., у Бельгії, Шотландії та Ірландії — з 1843 р., у Німеччині, Нідерландах, Греції, Туреччини — з 1846 р., у США, Мексиці — з 1846 р., у Канаді — з 1847 р.).

1851 року за запитом Генеральної ради Папа призначив Кардинала Покровителя Товариства Святого Вікентія де Поля в особі Його Преосвященства Кардинала Форнарі, який раніше багато років був апостольським нунцієм у Парижі. Посада Кардинала Покровителя існувала до 1960 року, і останнім був Його Преосвященство Кардинал Бенедикт Алойсіо Мазеллі.

Місця роботи сьогодні

Незабаром Конференції поширилися по всій Європі та за її межами. У США і Мексиці перша Конференція виникла 1846 року, а в Канаді — 1847 року. З того часу Товариство Святого Вікентія стало дуже численним.

1860 року у складі 2 500 Конференцій налічувалося вже 50 000 осіб, 1959 р. — 300 000 осіб у складі 17 000 Конференцій, 1983 р. — 750 000 осіб у складі 38 000 Конференцій.

Нині у 120 країнах працює близько 40 000 Конференцій, які налічують 800 000 осіб, дві третини з яких живуть у так званих країнах, що розвиваються:

• в Америці: 20000 Конференцій у 31 країні;
• в Африці: 1800 Конференцій у 40 країнах;
• в Європі: 13000 Конференцій у 20 країнах;
• в Азії: 4500 Конференцій у 20 країнах;
• в Океанії: 2000 Конференцій в 9 країнах.

Конференції Святого Вікентія — це найбільш красномовне свідоцтво життєвої сили Вікентійської харизми в часі.

Харизма Святого Вікентія

“Святий Дух освячує люд Божий, роздаючи кожному дари на свій розсуд” (1 Кор. 12,11).

Харизма — це дар, який породжується і приділяється Святим Духом для того, щоб кожен хрещений розкрив і пережив своє особливе покликання у служінні Церкві. Це особливе покликання є частиною загального покликання люду Божого. Людина «покликана» до єднання з Богом від самого народження (Іс.Нав, 19).

Харизми в Церкві не вигадуються при столі, вони множаться відповідно до конкретних потреб громади й того свідоцтва, яке громада має дати світові.

Таким чином, харизма Святого Вікентія як дар Святого Духа щонайкраще проявилася в крихкому світі убогих і знедолених.

Але при цьому недостатньо лише простягнути руку допомоги, необхідно зростати у здатності передбачати потреби стражденного побратима, уважно вдивляючись у знаки часу.

Необхідно відкривати присутність і дихання Святого Духа, який діє в нашій вікентійській дійсності.

Основні сфери діяльності:

• євангелізація;
• догляд за хворими, самотніми, літніми людьми;
• надання допомоги в організації літнього відпочинку дітей;
• організація та проведення молитовних зустрічей у церкві та родинах;
• робота з дітьми з малозабезпечених і неблагополучних сімей, сиротами;
• надання допомоги одиноким матерям і малолітнім матерям;
• допомога у професійній перепідготовці безробітних;
• реабілітація інвалідів;
• організація збору пожертвувань для бідних (речі, продукти харчування, предмети побуту, грошові кошти і т.д.);
• відвідування ув’язнених у в’язницях, професійна перепідготовка;
• допомогу біженцям, розміщення, працевлаштування;
• надання допомоги постраждалим у зонах екологічних лих;
• надання допомоги постраждалим у зоні військових дій;
• організація притулків для безхатьків.

Організація роботи благодійного Товариства св. Вікентія де Поля

• Безперервність
• Справи, що продовжуються із тижня в тиждень
• Відкритість на нові справи та обов’язки
• Розподіл служіння між членами згідно з їх часом, можливостями та бажанням.

В Україні існує декілька таких груп. Вони займаються служінням хворим, дітям, багатодітним або бідним родинам, особам похилого віку, самотнім, бездомним.

В благодійний групі вчимося спільними зусиллями допомагати нужденним стати самостійними та незалежними.

Можете приєднатись до існуючої групи або створити власну благодійну групу (при парафії, університеті, коледжі тощо). Можемо поділитись нашим досвідом та допомогти організувати благодійну групу св. Вікентія де Поля.

Контакти:

Дім “Божий дар”

03035, Київ, вул. Краснодонська, 1Б

якщо БАЖАЄШ долучитись до служіння, дзвони: 097 486 90 80, 063 658 9553

www.facebook.com/Famvinukraine