Жорстокі спізнання у перший день реколекцій

Випробувані залежні, які в комуні намагаються знайти шлях до вільного життя. Бездомні люди, котрі можуть раз на три тижні помитись у центрі. Пацієнти, яким доводиться платити за ліки та всі лікарські засоби в державній лікарні. Інваліди після ампутації ніг, які після операції не знають, куди і як. Сяючий центр мільйонного міста і повністю забута околиця. Ув’язнене милосердя, яке через півстоліття комуністичної заборони не може піднятися! Священик, який з жертовністю, ідеями, волею та силою в інших викликає докори сумління.

“Все перераховане вище – це лише частина того, що буде крутитись в моїй голові після вчорашнього дня”, – пише Юрій у своєму блозі, який разом із Ізидором досліджує проблеми України. “У мене це буде з’являтись знову і знову, коли я буду згадувати про Одесу і прожитий день з о. Віталієм СМ. “Сьогодні ви дізнаєтеся про деякі наші проекти”, – сказав він після ранкової Меси, коли він разом з сестрами і братами здобули силу на тривалий понеділок. “Ви побачите, чому ікони на стінах нашої каплиці свідчать про діла милосердя!” І дійсно! Ніяка подібність зображень на іконах та їх роботою не випадкова. Вони відвідують хворих, вони одягають нагих, дають голодним їсти … Кожен день на різних кінцях Одеси та в її околиці!”

Ми чули історії про зловживання, руйнування, страждання, алкоголь, наркотики, вулицю … І про надію, довіру, усвідомлення того, що любов – це єдине рішення на іншому боці! Два роки тому о. Віталій СМ відкрив двері комуни в місці, котре (звучить знайомо і по-домашньому) не хотіло прийняти “п’яних жінок” в селі! Священик відповів на обурення селян: “Люди, наш дім буде єдиним у вашому селі, де не буде алкоголю!” Проблеми зі зловживанням у всій Україні, що «аж кричить до неба». Біля будинку в комуні працює пекарня, за яку відповідальні колишній залежний Костя, а також Наталія та Світлана, які перебувають на шляху від світу запаморочення. Вони випікають хліб, який щодня продається в місцевих крамницях, тістечка, з якими вони обслуговують дві комуни, і все більше популярні в околицях Одеси. Вони дбають про будинок грошима, вони забезпечують себе і вчаться, що людина може вижити з чесною роботою.

Юрій пише: “Ми сьогодні з Ізідором були в шоці декілька разів. Один з шоків прийшов до нас, коли ми побачили цю біду людей, які не мають можливості отримати документи, а тим більше безпечні притулки, вони виживають лише через доброту інших людей. О. Віталій СМ каже, що ми, напевно, навіть не можемо собі уявити, наскільки важко в країнах колишнього Радянського Союзу працювати в сфері благодійної діяльності. П’ятдесят років тому будь-яка благодійність була суворо заборонена. Кожен, хто намагався допомогти потребуючим, переслідувався кримінальним шляхом. Заборонено! Ось чому зараз важко відродити поінформованість про те, що правильно дбати про хворих, людей похилого віку, інвалідів, людей з різними утисками.

Коли Лазаристи на одній з вулиць почали  ділити їжу між безпритульними людьми, їм протистояли інші. Заберіть  їх! Вийдіть з поля зору. Місто дало їм покинутий підвал без електроенергії, який зараз щоденно обслуговує  сорок чоловік. Я не знаю, де керіник проектами, з якими ми прожили цей день, може черпати силу для стількох різних сфер діяльності. Я не знаю, як з усім, що переживає, реакціями та почуттями марних зусиль, окрім всього, він може зберігати оптимізм та енергію, які дійсно його відзначають. Уф, які прозріння пробуджують у мені місіонери. Це неймовірно, скільки вони можуть, як вони довіряють своїй місії, скільки неможливого  долають!

Джерело: http://radio.ognjisce.si/sl/195/utrip/25453/

Переклад на українську Катерина Василенко