Skip to main content

Промені Божого милосердя досягли безхатченка!

«35 роки був ув’язнений», під час подорожі в автомобілі безхатько довірив свій життєвий досвід волонтерові Дмитру. Дмитро в момент спітнів, відчув, як пересохло в горлі, в голові думки бігти звідси геть, щоб раптом в дорозі, коли лише двоє в автомобілі, не зробив йому нічого поганого. «Але що вчинив, що так довго був ув’язнений», запитуємо разом з волонтерами: «чи часом не вбив людину?»

З безхатьком зустрічаємось в лікарні вже декілька тижнів поспіль. Невелика постать, худий, як буває з безхатьками, вище коліна ампутована права нога, на лівій нозі є декілька невеликих ран, через які його прийняли в лікарню. Від першої зустрічі погодився, щоб ми його поголили. З часом також погодився на те, щоб йому допомогли помитись. Постійно мовчазний і стриманий, так що не могли багато дізнатись від нього. Має 59 років, родом зі східної частини України, де зараз війна. Одного разу після того, як закінчив митися, просить про допомогу з документами. Показує все, що має: паспорт з пропискою, підтвердження про інвалідність, ідентифікаційний код і документ, який підтверджує звільнення з ув’язнення. Розумію, що був ув’язнений, але не можу повірити, що має стільки документів, тому що безхатченки зазвичай не мають хоча б одного особистого документа. В мене засвітились очі, що є хтось, хто має достатньо документів, що можемо йому допомогти поселитись в Центрі для безхатченків. Все фотографую і шукаю лікаря, що його лікує, і прошу його, чи можемо разом зібрати документи, яких не вистачає. Переглядає документи, дивується, потім вголос читає, що був п’ять разів засуджений. Лікар погоджується допомагати йому, як я пропоную, що означає, що він буде в них лежати ще кілька тижнів.

Волонтер Дмитро також підписався на нелегку справу, впорядковуючи документи в офісах, які знаходяться в різних кінцях Києва. Що нас здивувало найбільше, це те, що два роки тому він вже мав направлення в Центр, але передумав їхати перед самим від’їздом. Маємо страх, що і цього разу буде так само. Що використаємо багато часу, сил та засобів, а вкінці не захоче їхати. Під час наступної зустрічі бажаю, щоб він ясно вирішив, чи хоче, щоб ми йому допомогли отримати пенсію чи також допомогли оформити в Центр для безхатченків. Погоджується, щоб також допомогли і з Центром. Що ж, це не дуже переконливо, але, тим не менше, ми продовжуємо отримувати документи. Також виникло ускладнення в лікарні. Керівник відділу розпорядився виписати його з лікарні. Що здивувало мене, тому що ми домовилися, що допоможемо йому оселитись в Центрі. Я прошу лікаря затримати його в лікарні ще на деякий час, тому що процедура наближається до завершення, і ми незабаром отримаємо направлення до Центру. Лікар наполягає на своєму, що у них немає місця, що він вже здоровий, і купу подібних виправдань. Я відчуваю себе безсилою, але я все ще намагаюся знову просити, щоб дали нам ще трохи часу для впорядкування документів. Хоча й не дуже задоволений. Що повинен ще трохи потримати його на відділенні.

Таким чином, Діма продовжує впорядковувати документи і, під час спільної поїздки бездомною людиною, від одного офісу до іншого, дізнається також те, що російські солдати захопили в’язницю, в якій він сидів і взяли всіх ув’язнених в полон два роки тому. Його змушували, але він не хотів боротись проти Україні. Залишившись жити на вулиці він втратив ногу, як це буває часто в житті бездомних.

Коли ми через тиждень прийшли в лікарню, бездомний знаходиться в дуже поганому стані. Він навіть не може йти у ванну кімнату і дуже важко дихає. Він вважає, що щось не так з його серцем, тому що він вже мав два інфаркти. Я прошу лікаря, щоб оглянув його. Негайний огляд показує, що він має дуже багато рідини в легенях. Лікарі швидко допомагають, щоб полегшити його стан. Вдома ми задаємося запитанням, чи зможе він вижити? Потрібно було б, щоб його відвідав священик. Негайно наступного дня з с. Мартою пішли до лікарні. Бездомному було легше, але як і раніше, важко дихає і видно те, що боїться серйозного стану, який має. Ми нічого не можемо робити, але с. Марта відразу ж розповідає, чому ми прийшли. Бездомний каже, що хоче посповідатись, тому що він вбив чоловіка. Це потрясає нас до кісток. Потребує один день, щоб підготуватися до сповіді. Коли після сповіді говорю з ним, тому що так, як і раніше, мовчазний. Але найбільш промовляючи його щасливі очі і вислів: «Тепер вже нічого не страшно». Щоб переконатись, запитую: «Також і вмерти?». І підтверджує: «Так, також і померти».

О, мій Боже, тепер я розумію, і я більше не гніваюсь, що безхатченко не пішов  до Центру два роки тому, тому що Ти хотів, щоб він зустрівся з Тобою  раніше і пізнати Твоє нескінченне милосердя. Дякую, що виявляєш своє милосердне обличчя через бідних, хто Ти насправді є.

У ці святкові дні я бажаю вам також пізнати милосердне обличчя нашого Спасителя, і щоб вас зі стражданнями та воскресінням ще більше наблизив до себе.

с. Барбара Петерлін МС

 

Новини

Яке твоє покликання?
Про покликання місіонера…

Хочеш дізнатися про нас більше або відчуваєш покликання?
Приходь! Подзвони! Шукай нас!

Дізнатися