Skip to main content

Залишити Бога для Бога

OLYMPUS DIGITAL CAMERAНаприкінці весни мукачівська парафія мала змогу пережити глибоке духовне оновлення. 
На запрошення настоятеля о. Романа Шнепа сюди на тиждень приїхали отці-місіонери – 
о. Станіслав Ірісік та о. Марек, а також сестри-монахині Анастасія, Софія і Данута.
Пропонуємо Вашій увазі нашу розмову з о. Станіславом Ірісіком СМ.

інтерв’ю взяла Тетяна Решетар

– Чому ви вирішили стати місіонером?

– Господь покликав до священства, а в моїй парафії працювали отці-місіонери. У мене був контакт і з дієцезійними священиками, оскільки я їздив на дієцезійні реколекції, а також їздив до згромадження. І атмосфера спільноти, яка була у згромадженні, перемогла. Інших згромаджень я не знав.

– Місіі проходять у парафіях. Ви їх проводите від самого початку? Чи це було згодом?

– Згодом. Коли у 2001 р. тут постала віце-провінція святих Кирила і Мефодія в Україні, Росії і Білорусі, то потрохи починалося виконання харизматів нашого згромадження, а одним з них є провадження місій. У 2006 р. я отримав призначення на це завдання і мав два роки, щоб підготуватися до нього. Їздив у Краків на навчання, на семінари, щоб трохи поновити і поповнити знання. Тоді додатково вивчав гомілетику і риторику. Після цього з 2008 року ми почали проголошувати. Спочатку наша місійна група була дуже мала – одна сестра і я. Потім приєднався ще один священик, але забрали сестру у Польщу, священику дали інше завдання… І з тих пір більше приєднується співбратів і сестер. До кожних місій збираю нову команду. З сестрами Анастасією та Софією я вже працював, з о. Марком також, з с. Данутою вперше. Ми познайомились з нею, коли вона приїхала сюди.

– Що таке місіі?

– Тут треба нам повернутися до Ісуса Христа і до слів, які Він сказав перед вознесінням: “Ідіть по всьому світу і проповідуйте Євангеліє”. Це є продовження цього завдання, яке дав Ісус Церкві. Не знаю, коли перший раз були місії, але таке духовне відновлення парафій триває по різному. Тут, в Україні, – 8 днів. У деяких країнах то буває що й на місяць приїжджають місіонери, коли більша парафія. Організуються різні зустрічі, щоб відновити релігійне життя, відновити віру парафіян. Зазвичай, це організується для кожного покоління. Але зважаючи на ситуацію, яка була на цих територіях раніше, ми були на парафії, де місія була майже 90 років тому у 1927 році. Більшість парафій, в яких маємо місії, то попередній раз вони були до війни. А Мукачево є винятком, бо вже після відновлення Церковних структур це вже треті місії.

– Що є метою місій?

– Місія скеровується до всіх парафіян. Так як я був тут з проповідями, заохочував, щоб надрукувати програму, щоб покликати таких активістів, які б допомогли настоятелю у передачі інформації всім парафіянам. Ціль місії – це духовне відновлення парафії. У програмі огортаємо групи, які є у парафії, різних людей. Розпочинаємо від молитви за померлих – вони очікують нашої допомоги. Є день, у якому звертаємо увагу на життя, і відбувається благословення жінок, які очікують народження дитини, благословення дітей, а такж жінок, які прагнуть материнства. Молимося за людей, які причетні до абортів – це теж пов’язане із життям. Є день, коли відновлюємо таїнство шлюбу, щоб набрати нових сил і так продовжувати своє життя у сім’ї. Є день хворих, коли уділяємо таїнство Єлеопомазання, відвідуємо їх вдома, щоби ті, які з’єднані з Христом через хрест, щоб також знайшли свою особливу підтримку.

– По місійному хресту у Мукачівській катедрі бачимо, що місії проводяться не так часто. Який термін мав би бути між попередніми і наступними? Або як часто вони потрібні?



- 10-15 років. Звичайно у деяких парафіях буває раз або два рази на рік реколекції. Вони тривають 3-4 дні, а місії тривають довше.

– Якими можуть бути “плоди” місій?

– Здебільшого це тайна між Богом і людьми. Тому що наше завдання, так як нам  говорить апостол Павло: “Я сіяв, Аполо поливав, а Бог дає ріст”. Думаю, що тут трагедія є чи священика, чи місіонера, коли він сіє і хоче відразу бачити плоди. Але щоби ми не знеохочувалися тим сіянням і що не бачимо плодів, час від часу Господь дає нам побачити. Зустріли ми таких людей на місіях, які роками не сповідалися, і приступили до цього таїнства. У одній парафії, одна жінка написала статтю на нашу веб-сторінку і там пише про чудо, яке сталося у їхній сім’ї. Перед початком місій вони з чоловіком саме розлучилися. І як мали початись місії, то сказали собі, що ще будуть разом їх відвідувати. Прийшло відновлення таїнства шлюбу. Інші пари ставали, а вони кажуть: “А чому би ми не могли..?” І коли приїхали ми на відновлення місій через рік, то жінка сказала: “З підростаючими дітьми маємо проблеми, але з чоловіком від місій ми дуже сильно зв’язані”.
Час від часу Бог дає нам побачити плоди місій. Часто багато ми з того не бачимо, бо те все відбувається у серці людини. Але ми переконані, що місії дають великі плоди. Характерна риса місій, які ми проголошуємо, походить від засновника нашого ордену св. Вікентія де Поля – генеральна сповідь, тобто сповідь з цілого життя. Це дуже важливий пункт. І під час місій багато хто робить порядок у своєму житті, віддаючи Богу тягар, який носили десятками років. Думаю, що це також є плодом місій – мир у серцях людей.

– Як Ви готуєтесь до місій?

– Коли є проблеми перед місіями, то я радію. Знаю, що це Боже діло (місії – прим. ред.). Переживаю, як має бути якась душпастирська акція, а не має ніяких проблем: “Чому сатана спить? Чи це є Боже діло?” А проблеми бувають різні. Наприклад, перед місіями у Мукачеві я потрапив на кілька днів у лікарню. І от моя відповідь: буває, що приготовляюся через страждання. Навіть не був впевнений, що зможу приїхати сюди. Ще один випадок. Перед місіями мені розбили машину. Я зупинився на пішохідному переході, а маршрутка трохи пізніше спинилась… на моїй машині. Бувають різні ситуації, але завжди знаю, що я у Божих руках і остання перемога належить Господу Богу. Ну мусить трошки подіяти сатана, щоб дати знати, що він є. Але стараюся у таких ситуаціях не тратити мир у серці, не дати йому сатисфакції, що він мене знервував. Завжди запитую: “Що буде?” Бо завжди щось є, але я є в Божих руках і знаю, що маю проголошувати Його Слово. І треба потім діяти, щоб це виправити, але знаю, що місії відбудуться і все буде добре.

– Чи були такі парафії, де ви проводили місії, і Вам це дуже чимось запам’яталося?



- Була така парафія, що довго ми «відходили» (у такому позитивному значенні) від тих місій. Це була парафія незвичайна. Там було багато сіл. Це було місце, де молодь не має праці і повиїжджали у міста. А там у селах у кожній другій чи третій хаті живуть 70, 80, 90 річні, часто одинокі люди. Але те, що ми там досвідчили, то, можна сказати, серце на долоні. Така велика щирість, простота і глибока віра. Імпонував нам один чоловік, жінка якого померла, а він сам без руки. В одну сторону мав дві години пішки іти до церкви і майже кожного дня він був. З іншого села приїжджав трактор, який мав причіп спереду. На цей причіп вмощувалися жіночки 70-80 річні і так приїжджали. Один раз, як поламався трактор, то не приїхали, а так були завжди. І ця їхня присутність і щирість надовго вразила наші серця і завжди їх згадуємо. Велика біда, велика простота і дуже-дуже глибока віра цих людей…

Чи були випадки, що самі віряни після місій шукали Вас на духовну розмову чи пораду?

- Після місій тяжко. 

– Важко Вас знайти?



- Так. Тому що наприклад у минулому році ми мали  місії в Очакові. Це від мого місця помешкання 1600 км. То людям тяжко нас знайти. Але буває, що хтось залишає якийсь контакт і є люди, які час від часу, може не стільки зі мною, а з тими, кого запрошую на свідоцтво про залежності або про родини, контактують.
Не буду називати парафії, але коли ми приїхали на місії, одна жінка у неділю, понеділок, вівторок заливалася сльозами. І я звернувся до неї спитавши, що сталося. Вона ж розповіла про сина, котрому було 36 років і… далі залилась сльозами. Син п’є, родина майже розпалася, там маленькі діти. І таке дуже велике страждання сім’ї через його поведінку. А буквально наступного дня мали бути люди з центру реабілітації і я запросив її, щоб прийшла і поговорила з ними. Може можна буде допомогти. Після зустрічі та їхнього свідоцтва вона мала нагоду з ними спілкуватись. Коли через рік ми приїхали на відновлення місій, ця сама жінка, коли нас побачила, то усмішку мала від одного вуха до другого. І розповіла, що хлопці з реабілітаційного центру декілька разів приїжджали до сина. Син ще трохи п’є, але набагато менше. Сім’я збережена, почав ходити у церкву і вона дуже щаслива.
Таких свідоцтв є більше, що ці люди контактують. Мають проблему, то телефонують або пишуть до них, бо їх мають ближче. Стараємося запрошувати з цього середовища або десь поблизу. Але, певно, що не з тієї самої парафії, бо пророк не є прийнятий у себе дома.

– То Ви проводите місії, а потім ще є обнова місій?



- Через рік проводиться обнова місій. Вона коротша – 4 дні, з четверга до неділі. Стараємося приїхати у цій самій команді, бо люди нас знають. І хоч ми були тільки один тиждень, багато нас приймають у парафіях так, ніби ми роками там працювали.

– То ми Вас за рік чекаємо?!

– Так! Бог дасть дожити, то приїдемо (усміхається). Наша команда місійна є тут загранична. Україномовні програми вели я – поляк і дві сестри – словачки. А угорськомовні – священик і сестра також з Польщі. Господь з різних країн нас зібрав, у різних країнах служимо, а сюди, в Україну, Бог покликав нас, щоб ми проводили місії.



– Отче Станіславе, Ви з Польщі, а зараз в Україні. Але ще від Місійного згромадження Ви служили в інших країнах?

– Буває, що допомагаю чи замінюю когось. Декілька років тому я заміняв священика у Білорусі. У цьому році і, також раніше, заміняв священика у Росії на Уралі, котрий поїхав у відпустку. А з мого зацікавлення вже 10-й рік у липні перші два тижні заміняю нашого співбрата у Франції, щоб не забувати мови, яку тяжко учив (усміхається).

– Що б Ви побажали нашим читачам?

– Що можна бажати людям? Щоб вчилися розпізнавати присутність Бога у своєму житті і в тих, кого зустрічають. Колись так св.. Вікентій сказав гарні слова до сестер милосердя, які тут з нами є на місіях, коли заснував їхній орден. Щоб залишали Бога для Бога. Якщо ви є на молитві, а хтось потребує допомоги, залишіть молитву і йдіть послужіть Богу у людині, яка до вас звернулася. Цього б побажав. Якщо навчимося розпізнавати присутнього Бога у нашому житті і кругом нас, то наше життя буде повне миру і сповнене радістю.

– Дуже Вам дякую за розмову!

Знімок екрана 2016-08-26 о 15.24.22


джерело: http://www.munkacs-diocese.org/ua/index.php?option=com_content&view=article&id=945:2016-08-12-15-02-34&catid=1:2010-11-19-20-10-38&Itemid=1

Новини

Яке твоє покликання?
Про покликання місіонера…

Хочеш дізнатися про нас більше або відчуваєш покликання?
Приходь! Подзвони! Шукай нас!

Дізнатися