Skip to main content

Вікентійська Родина в Україні. – Об’єднання на глобальному та локальному рівнях. – Захист своїх прав в ООН.

На минулому тижні мене запросили, щоб познайомитись із діяльністю Вікентійської Родини в Україні. Це був дивовижно насичений тиждень, який дав мені можливість на власному досвіді пережити ефективність співпраці між членами 10-ти гілок нашої Родини в цій частині земної кулі. Я бачив світських і богопосвячених осіб, священослужителів, які є членами Родини і які разом працювали і роздумували дуже легко і вільно (без зайвого пафосу)… очевидно, що це новий погляд, який закликає нас бути і діяти!

В Україні я приймав участь в роботі з бездомними, біженцями, реабілітації людей з наркозалежністю, в наданні медичної допомоги бездомним, в програмах занять після школи для дітей з бідних сімей, в діяльності національної Католицької Студентської асоціації (студенти з багатьох частин Африки і Індії), в екуменічній діяльності тощо. В цілому я вважаю, що це мужнє служіння стикається з деякими із найбільш складних аспектів місцевої реальності – і тісно взаємопов’язане зі служінням євангелізації і духовного оживлення Католицьких спільнот. Я навіть мав можливість поспілкуватись із світським візіонером католиком Стефаном Вальо, який присвятив своє життя і грошові засоби для просвіти світу відносно зміни клімату шляхом представлення нової революційної ідеї.

Вальо вважає, що висушування наших ґрунтів так само відповідає за зміну клімату, як і викиди парникових газів. Він розробив унікальний метод підвищення рівня ґгрунтової води і відновлення струмків і рік.

Ця поїздка укріпила моє розуміння того, що:

  1. Існує можливість значно зміцнити позиції Вікентійської Родини в ООН і отримати нові можливості, якщо надалі ми наважимося одноголосно відстоювати і розвивати проекти, в яких сумлінно використовуємо наші людські й економічні ресурси. Об’єднавшись у діях і словах, ми можемо стати більш дієвими й перетворити нашу співпрацю на потужний інструмент служіння бідним в усіх площинах: у безпосередній допомозі, проектах системних перетворень і боротьбі за вплив соціальної політики на місцевому, національному та глобальному рівнях. Ці три аспекти невіддільні від системного розуміння реальності.
  2. Ми маємо вчитися й знати про поєднання глобального та місцевих рівнів у глобалізованому суспільстві, інакше наше розуміння дійсності може бути наївним і, ймовірно, підштовхувати нас до розмов і дій, які лише вкорінювали б несправедливість і зміцнювали структури, що пригнічують і відчужують бідних, яким ми хочемо служити.

Перебування в Україні змусило мене також замислитися знову над тими питаннями, які можуть допомогти нам знайти точки перетину місцевої та глобальної дійсності:

— Як потреби бідних в Україні (або в будь-якій із наших спільнот) пов’язані з глобальними тенденціями? Ці тенденції можуть стосуватися навколишнього середовища, глобальної економіки, охорони здоров’я, міжнародних конфліктів тощо. Що спільного має реальність українців (наша власна реальність) із реальністю життя інших людей у всьому світі? Наприклад, ми можемо розглянути подібність географічного розташування, природних ресурсів, демографічні відмінності тощо.

— Як особистий досвід Вікентійської Родини в Україні (в нашій власній громаді) пов’язаний із всесвітнім досвідом? Ці зв’язки могли б охоплювати такі проблеми, як: насильство, війна, бідність і безпритульність — або позитивний досвід, зокрема культурні традиції, гостинність, ритуали й урочистості. Перебування в Україні змусило мене знову відчути вдячність за красу нашого колективного людства і нашої планети!

— Які можна виділити широко відомі аспекти всіх культур і як вони відображаються (подібно чи відмінно) в українській культурі (у нашій власній культурі) і в громадах в усьому світі? Приклади широко відомих аспектів культури включають соціальні структури, їжу, одяг і житло.

У ті кілька разів, коли мені доводилося розмовляти з іноземними студентами, братами та іншими членами Вікентійської Родини в Україні, я був здивований, наскільки вони обізнані щодо важливості створення глобальних зв’язків. Я думаю, передусім саме з цієї причини вони запросили мене відвідати їхню країну. Насправді ми просто єдина людська родина, єдина Вікентійська Родина. Ми тільки поділяємо один спільний дім — нашу планету — і все, абсолютно все пов’язано видимими й іноді таємничими (духовними) зв’язками. Якщо ми справді хочемо об’єднатися і дієво співпрацювати як єдина Вікентійська Родина, то повинні спочатку визначити відносини, на основі яких можна починати будувати. Маємо поставити собі ключове запитання: «Кого ще в усьому світі зачіпають питання, проблеми й тенденції, які впливають на наше суспільство?» А також зворотне: «Як певна глобальна проблема, турбота чи тенденції впливають на наше суспільство?» Так ми зможемо знайти спільні та оригінальні тенденції (напрями) подолання проблем у зіткненні з цими складними реаліями. Ми зможемо також визначити найкращі способи їх застосування, щоб поділитися ними.

Під час інтерв’ю на католицькій радіостанції «Радіо Марія» в Києві журналісти спитали мене, чи було мені відомо про потенційну реальність зіткнення українського народу з проблемою можливого вторгнення Росії два роки тому. Насправді я розумію, що є багато людей з обох сторін, які загинули на війні, багато хто з них — невинні молоді солдати. Я також усвідомлюю, як багато людей стають біженцями після війни. Також я розумію, які негативні наслідки війна несе для людей та їх середовища. Також знаю, як впливають такі чинники на мислення окремих людей і на колективне мислення. «Ви не самотні», — сказав я жінці, яка проводила інтерв’ю, і перекладачам. Вони не самотні, коли об’єднуються, щоб захистити цілісність української території і гідність українського народу. Україна пережила найпотужніші акти громадських заворушень у пострадянській історії країни. Кров лилася і продовжує проливатися, і водночас людям і далі відбирають життя. Світ повинен знати країну, яка не здається в боротьбі. Оскільки я став свідком цієї дійсності в цій країні, мій розум і моє серце загорілися, щоб приєднатися до народу Ефіопії, — як повідомляли ЗМІ, цього тижня вони почали свою боротьбу за звільнення.

Пісня була невід’ємною частиною моєї подорожі Україною. У битві вони постійно співали кілька пісень про звільнення! Польська пісня «Простягни Україні руку допомоги» продовжувала звучати в їхніх головах і була голоснішою, ніж вибухи гранат і залпи артилерійського вогню. Ця пісня довго звучатиме в моєму серці. Простягни… руку допомоги!

Український народ не самотній. Жодне суспільство не самотнє. Ми маємо бути певні, що всі, особливо ті, хто почувається дуже самотнім через нелюдські умови, знають, що ми з ними, що ми взаємопов’язані, що ми всі — члени однієї родини, нашої людської родини. Для мене цієї причини досить, щоб присвятити своє служіння зміцненню співпраці між гілками нашої Вікентійської Родини.

о. Гільєрмо Кампузано СМ

Представник Місійного Згромадженя при ООН

8-14/10/2016

Запис програми в ефірі Радіо Марія

Новини

Яке твоє покликання?
Про покликання місіонера…

Хочеш дізнатися про нас більше або відчуваєш покликання?
Приходь! Подзвони! Шукай нас!

Дізнатися