Це був серпень – вересень 2022 року. З болем і безпорадністю, ми, представники Вікентійської родини, спостерігали за наслідками російської окупації в селах Київщині– руїни, згарища, розруха, сльози людей. Ми бачили хаос і безнадійність. Перед нами постали виклики – як допомогти цим людям та і кому конкретно ми повинні допомагати? Масштаби  руйнування такі, що допомогти всім нам не під силу! Зло просто кричало – що ти можеш зробити  у такому хаосі?! – абсолютно нічого, нереально, не можливо... А якщо ми допоможемо кільком людям, то як щодо інших? ...