Підсумки акції “Вікентійський пряник 2023”

Це був серпень – вересень 2022 року. З болем і безпорадністю, ми, представники Вікентійської родини, спостерігали за наслідками російської окупації в селах Київщині– руїни, згарища, розруха, сльози людей.

Ми бачили хаос і безнадійність. Перед нами постали виклики – як допомогти цим людям та і кому конкретно ми повинні допомагати? Масштаби  руйнування такі, що допомогти всім нам не під силу! Зло просто кричало – що ти можеш зробити  у такому хаосі?! – абсолютно нічого, нереально, не можливо… А якщо ми допоможемо кільком людям, то як щодо інших? Багато питань, які нас приводили до збентеження.

Ісус не боїться плутанини та хаосу. Бог був першим, хто йшов перед нами і вів нас. Він допоміг нам зрозуміти, що там залишилися люди – образ Бога, нехай сповнені болю, але живі; без усього майна, але вдячні, що їм дано життя, що їхній край звільнено. Це додало нам мужності та рішучості. Тим більше, що багато наших знайомих, друзів теж прагнули допомогти. Серед них багато доброчинців, передусім зі Словенії, а також з інших країн.  Ми бачили багато організацій, які також пропонували свою допомогу постраждалим. А створений на початку повномасштабного вторгнення Фонд Вікентійської родини допомагав краще організовувати надання допомоги потерпілим.

Разом ми придумали спосіб, як допомогти. Спочатку ми зустрілися з людьми, вислухали їхні потреби та чітко визначили, що можемо зробити. Ми вирішили допомогти тим людям, які захотіли самі відбудовувати власний будинок, однак не мали ресурсів на закупівлю будівельних матеріалів. Щоб дійти згоди, зрозуміти, прийняти рішення, ми проїхали багато кілометрів, витратили багато часу, слухали та спілкувались, і все це супроводжувалось  молитвою. «Ви дали нам надію», – казали люди. Так нас Господь втішає, і це для нас означало – продовжуйте! Ідіть крок за кроком, слухайте людей, щоб справді почути і зрозуміти їх. Не поспішайте критикувати, судити, нав’язувати свою точку зору…

Як і в минулому 2022 році, на зустрічі представників Національної Ради Вікентійської родини було ухвалено рішення про те, що зібрані кошти з благодійної акції «Вікентійський пряник 2023» будуть направлені на підтримку людей, які відновлюють своє зруйноване житло.

До акції «Вікентійський пряник 2023» долучилися віряни римо- і греко-католицьких парафій із цілої України, надходили кошти й на спеціальний банківський рахунок. Під час акції «Вікентійський пряник 2023» в Україні зібрано 436 570 грн.

Але потреби постраждалих були значно більші і тут Господь про все потурбувався через інших людей. Більшість коштів отримано через жертводавців зі Словенії, які відгукнулись, почувши ефіри Католицького радіо «Огніштє» про трагедію війни в Україні. Почувши їх, католики Словенії зібрали свої пожертви на придбання будівельних матеріалів та допомогу постраждалим від цієї жахливої війни.

Спільними зусиллями пожертв зібрано і використано на придбання будівельних матеріалів на суму 2 570 296 грн. – 45  родин із с. Загальці, с. Мощун, с. Підгайне, м. Ірпінь, м. Іванків отримали допомогу із закупівлею будівельних матеріалів, утеплювача, дерева на дах, металочерепиці, електричного кабелю, підвісних стель, ламінату, плитки…

Дякуємо всім жертводавцям — завдяки вашій допомозі в душах постраждалих засвітився вогник надії! Нехай Господь винагородить вас своїми дарами! Нехай віра і надія в доброту й милосердя наповнює наші серця! Спільними зусиллями йдемо вперед, аж до перемоги!

Кожна постраждала родина мала свою історію. Вони нас надихають не зупинятись, а продовжувати чинити добро разом. Хочемо поділитись з вами деякими з цих історій.

Історія пані Зіни

Для пані Зіни – бабусі, яка жила в сараї, ми замовили міні-будиночок, який їй привезли і поставили в середині жовтня ще перед холодами. Ми відчували велику вдячність людей. Але ця вдячність передусім належить вам, дорогі благодійники, які від щирого серця жертвували гроші на потреби людей. Ми захоплюємось людьми, серця яких відкриті для добра, яке народжує вдячність попри всі пережиті страждання. Це допомагає  залишатися чуйними та дивитись вперед.

Історія пані Каті

Пані Катя з чоловіком довго залишалися в окупованому селі. Коли вони побачили, що залишатись в селі надто небезпечно, вони вирішили втікати. Коли їхали на старенькій машині, то помітили, що їдуть прямо назустріч російським солдатам. У цьому горі бабуся Катя почала молитися 91 псалом. Каже, вони вдвох з чоловіком дивом стали невидимими і спокійно проїхали повз окупантів. Після окупації повернулися в село, де на них чекали руїни. Чоловік був важко хворий на рак і незабаром помер. Катя вирішила обмурувати вагончик, в якому проживали, і таким чином отримати ще додаткову  кімнату. На її будинок дуже приємно дивитися. Найпрекрасніше, що сяє від неї, це гостинність і щедрість. А також радість життя, яка залишається в ній попри всі випробування.

Історія родини Шпаків

Двадцять чотири дні під час окупації родина Шпаків переховувалась в підвалі. Тільки вночі щось варили, а то весь час ховалися. Коли російські солдати залишали їхнє село, то спалили і їхню хату. В одну мить їхня сім’я залишилася без усього. Сина й доньку з родинами прийняли добрі люди в селі, а дідусь і бабуся з допомогою добрих людей облаштували кімнатку в сараї, яка служить для них як спальня, кухня, та вітальня. Швидко почали будувати нову хату на старих фундаментах. Ми їм допомогли одним з перших. Коли згадують початки відбудови, завжди додають: «Спасибі нашим благодійникам». Придбавши будматеріали, ви мотивували нас, щоб ми не залишилися у відчаї, а побачили, що силами добрих людей ми можемо відбудувати свій дім. До нас повернулася надія і бажання жити».

Історія пані Валі

Пані Валя – молода бабуся, яка живе з донькою та онукою, якій було лише кілька місяців, коли почалася війна. Будинок, який Валя збудувала практично своїми руками, був зруйнований. На той час вони тимчасово орендували житло в Бучі. Валя дуже хотіла повернутися до свого села Загальці, до свого дому. Вона просила допомогти будівельними матеріалами. Ми привезли їй «газоблоки» в Попільну середу. Одразу приступила до роботи сільська будівельна бригада. Коли ми в суботу приїхали в їхнє село, будівельники вже закінчували кладку до першої плити. І так на згарищах один за одним будуються нові будинки. Дуже активний голова місцевої громади часто з гордістю каже про своїх селян: «Бджілки працюють».

Історія пана Миколи

Під час окупації Миколазалишився в селі один з їхньої родини. Дружина з дочкою з кількамісячним сином виїхали на кордон. Їхній будинок теж зруйнували. Після окупації Коля організував літню кухню для проживання. Повернулася дружина з донькою та онуком. Тож усі стали жити у маленькій літній кухні. Від безвиході Коля почав вживати алкоголь. Односельчани його підтримували, що він здатен на більше, щоб не залишатись жити довго в літній кухні. Тож вони поволі повернули йому мужність, і він почав будувати будинок на фундаменті руїн. Сьогодні його будинок уже під дахом. Коли ми їх відвідуємо, він завжди злегка вклоняється на знак подяки. Коля також відкрив новий сенс життя з наданою йому допомогою у вигляді будівельних матеріалів і зміг кинути вживати алкоголь.

Історія пана Віталія

До війни Віталій мав ремесло. Ремонтував машини в гаражі. Разом із ним та дружиною також проживав його молодший син із сім’єю. Під час окупації всі п’ятеро переховувалися в маленькому підвалі, де зберігали картоплю. Росіяни спалили все – будинок, гараж, машини. Вони втекли, рятуючи життя. Після повернення додому сусіди прийняли їх у свій будинок. З допомогою будівельних матеріалів їх будинок вже під дахом, але ще потрібно багато внутрішніх робіт. Вони дуже хочуть незабаром знову жити у власному будинку.

Ще фото тут