Відданість християнам Ефіопії

Життя

Юстин Пасхалій Себастьян де Якобіс народився 9 листопада 1800 року в Сан-Феле, в Італії. Був сьомим серед чотирнадцяти дітей, з котрих дев’ятеро померло в дуже молодому віці. Спочатку навчався в місцевій школі, а пізніше продовжував науку в Неаполі, куди в 1814 році переселилася вся його родина.

У 1818 році вступив до Місійної Конгрегації. Після внутрішньої семінарії та теологічних студій 12 червня 1824 року отримав священицькі свячення. Перші роки священства перебував у будинках міст Орія, Монополя та Лечче. Проголошував Євангеліє на парафіяльних місіях. У 1836 році став директором семінарії, а пізніше став настоятелем дому «Dei Vergini» в Неаполі. У цей час проводив багато реколекцій для різних груп людей. Праця та долання всіляких труднощів зміцнювали його фізично та спричинили духовний розвиток його життя, а особливо набожності до Пресвятої Діви Марії.

У 1838 році зустрівся з кардиналом Філіппо Франсоні, префектом Конгрегації пропаганди віри (нині Конгрегація євангелізації народів). Вони розмовляли про розпочату отцем Сапето місію в Ефіопії.

Місіонерська Конгрегація мала намір надати організаційну допомогу Апостольській Префектурі. Після цієї розмови кардинал написав до генерального настоятеля згромадження, що найкращим кандидатом для організації та провадження цієї місії був би о. Юстин де Якобіс, який відзначався розважливістю та лагідністю в праці з людьми.

Настоятелі та сам о. Юстин прийняли цю пропозицію і після залагодження всіх формальностей в Парижі та Римі, 24 травня 1839 року він виїхав до Ефіопії. Після приїзду відрекомендувався отцю Убіє, начальнику регіону Адуа. За допомогою о. Сапето ознайомився з місцевими звичаями та інтенсивно вивчав мову. Зав’язав контакти з мешканцями регіону та коптськими священиками. Священикам місцевої монофізитської Церкви бракувало належної доктринальної підготовки. Також їхня моральна постава бажала би бажати кращого. Вони занедбували вірників та їх сакраментальне життя було мізерним. Отець Юстин оселився в Гуала, яке стало місцевим центром Апостольської Префектури та невеличкої семінарії. Значним осягненням було прийняття до Католицької Церкви вельми знаного коптського монаха Міхаеля Гебре.

Така жива діяльність розбудила ворожість монофізитського патріарха Салама. На зустрічі місцевих священиків він оголосив, що відлучить від Церкви кожного, хто буде мати будь-які зв’язки з о. Юстином, який в 1847 році отримав єпископські свячення, та став апостольським префектом. Єпископські свячення йому уділив єпископ Вільям Массая. Цей факт підсилив агресію зі сторони патріарха Салама. За допомогою світської влади він розпочав переслідування католиків, починаючи з префекта. 15 липня 1854 року о. Юстина було заарештовано разом з Міхаелем Гебре та іншими священиками і мирянами. Його звільнили 26 листопада та депортували з території префектури.

Однак він і надалі продовжував свою апостольську діяльність. Під час епідемії холери в 1858 році допомагав рятувати хворих. Стомлений працею та переслідуваннями 31 липня 1860 року помер в Гебо в Долині Алгедіен (нині територія Еритреї). 13 липня 1939 Папа Пій ХІІ проголосив його блаженним, а 26 жовтня 1975 року папа Павло VI проголосив святим. Літургійний спомин відзначаються 30 липня.

Послання:

П. Лаццаріні, представляючи апостольську ревність та ентузіазм Юстина де Якобіс в праці про єдність християн писав: «Крок за кроком він обіймав ціле середовище, в якому працював. Використовував всі доступні йому засоби для поширення Євангелія. Помітив, що в Абіссінії незвично дієвим є використання подарунків. Тому обдаровував дітей і убогих, людей простих і вчених, тих, котрі його проклинали та кривдили. Ці дари були різними, але понад усе обдаровував інших доброзичливістю та любов’ю».

Щоб здобути серця вірних, ставався Абіссінцем для Абіссінців . Вивчив їх мову та спілкувався нею. Пізнавав місцеві звичаї та віддавав своє життя людям, повіреним його душпастирській опіці. Шукав готових іти з ним на співпрацю. Готував катехетів і опубліковував матеріали, пов’язані з релігійним вихованням.

Основи свого апостольства вмістив в промові до християн в Адуа: «Уста є брамою серця. Слово – ключем до серця. Коли промовляю, то відкриваю вам моє серце, даю ключ до нього. Прийдіть і побачите. Святий Дух в моєму серці запалив любов до християн в Ефіопії. Ще тоді, коли я жив на моїй рідній землі, я знав про християн в Ефіопії. Бог вислухав мої молитви і дав мені благодать вас побачити. Зараз радію, що можу бути з вами, що можу до вас промовляти.
Сьогодні говорю Богу: «Ти виконав прагнення мого серця. Якщо Тобі так подобається, можеш сьогодні мене забрати. Якщо даси мені ще один день чи багато днів життя, то всі присвячу моїм братам, бо знаю, що Ти мене для них призначив». Сьогодні говорю до вас: Ви – власники кожної хвилини мого життя, бо з огляду на ваші потреби я отримав життя від Бога. Якщо захочете свідоцтва моєю кров’ю, запевняю вас – вона належить вам. Вам належить моє життя і моя смерть. Якщо хтось із вас сумує, приходжу до вас в ім’я Ісуса Христа, щоб потішити вас. Якщо хтось із вас є нагим, хочу віддати йому свої шати. Якщо хтось із вас є голодним, хочу поділитися з ним своєю їжею. Хочу відвідати кожного хворого. Для того, щоб вас навчити, хочу поділитися з вами своїм знанням. Заради вас я залишив все: батька, матір і мою батьківщину.
Крім Бога, мені залишилося ще одне на цьому світі – християнський народ в Ефіопії. Богу і також християнам Ефіопії віддаю ціле моє серце. Ви є моїми друзями і моєю родиною. Приходжу виконати все те, що корисне для вас, бо лише ви є в моєму серці. Приходжу до вас і, якщо захочете, залишуся в цьому регіоні, якщо ні, то піду кудись інде. Якщо захочете мене слухати – буду говорити; якщо ні – замовкну. Приходжу до вас, як священик, як ваш сповідник, як ваш вчитель. Якщо хочете, щоб я відправляв Службу Божу, щоб я сповідав, щоб я навчав – буду це робити, якщо ні – то станеться по вашій волі. Говорю все це вам, щоб ви знали, що ким я є і для чого приходжу.
Відкриваю перед вами своє серце. Даю вам ключ до мого серця. Зараз знаєте мене. Однак, якщо ще раз хочете запитати ким я є, то відповідаю: я – римський християнин, який любить християн Ефіопії. Якщо хто-небудь вас запитає «Що це за чужоземець?» – відповідайте – «Це християнин Римо-католицької Церкви, який полюбив християн Ефіопії більше, ніж власну родину, який залишив своїх найближчих і прибув сюди, працювати посеред вас, прибув сюди, щоб дати вам свою любов». Адже я прибув сюди чотири місяці тому. Живу посеред вас. Ви бачите моє життя. Співпрацюєте зі мною. Добре мене знаєте. Чи роблю щось погане? Чи загрожую вам чимось? Маю надію, що ні. Звісно, знаю, що нічим я вам не загрожую і не зробив нічого поганого, але я не зробив і нічого доброго. Хочу, щоб зараз було інакше. Хочу бути не тільки вашим приятелем, але і вашим слугою. Хочу бути корисним для вас. Якщо прийдете до мене, зроблю для вас все, що зможу. Якщо не можете прийти або не хочете прийти, можете мене покликати, прийду в будь-який час, в будь-яку годину. Повторюю: я весь для вас. Боже, перед ним говорю, що не брешу».Ця промова є виразним свідоцтвом з якою покорою Юстин приймав своє покликання. Завжди думав про інших, забуваючи про себе. Єпископ Массая з важкістю переконав його, щоб він прийняв єпископську номінацію. Коли зустрічався з виразом пошани, завжди трактував це як визнання його європейської культури місцевими людьми.

У своєму духовному житті завжди турбувався про єдність з Христом, присутнім в Євхаристії. В своєму щоденнику записав, що одного дня їм забракло олії до вічного світла перед Пресвятими Дарами. Тоді сказав: не маємо олії і не можемо її здобути доступним нам способом. Залишається дорога, доступна тільки Богу. Може, дасть знак, що йому любе полум’я лампи в каплиці, в якій живе. Через декілька годин знайшлася посудина з олією. Була в багажі, з яким рік назад вибирався в дорогу, але доставили його тільки сьогодні. Варто згадати, що ще в Неаполі бувало, що він цілу ніч перебував перед Пресвятими Дарами в домовій каплиці. Також, з дитячою побожністю пильнував свою набожність до Діви Марії.

Особливою рисою Юстина була його любов до Місійної Конгрегації. З відданістю виконував свої місіонерські обов’язки на території Італії. В ім’я місіонерського післаництва прийняв призначення до служіння Церкві в Ефіопії. Залишався вірним Згромадженню навіть тоді, коли став єпископом і виконував обов’язки Апостольського Префекта. Підтримував зв’язок з генеральним настоятелем і систематично інформував його про свою працю в Ефіопії.

Варто згадати ще одну подію з його життя. Коли мав бути головуючим делегації Коптської Церкви на конференції в Каїрі, скористався можливістю і відвідав Рим та своїх співбратів в Неаполі.

Література: Dziedzictwo: ?wi?ci i b?ogos?awieni rodziny wincenty?skiej / Alberto Vernaschi; t?. z j?z. w?. W?adys?aw Bomba. — Krak?w: Wydawnictwo Instytutu Teologicznego Ksi??y Misjonarzy, cop. 2008.