СМЕРТЬ НА ХРЕСТІ В ПІДНЕБЕСНІЙ ІМПЕРІЇ

Відданий Христу для євангелізації Китаю

Життя

Франсуа Режіс Клет народився 19 серпня 1748 року в Греноблі (Франція) в родині Цезаря і Клавдії (дівоче прізвище Боркві). Таїнство хрещення отримав 20 серпня 1748 року в храмі св. Людовіка в Греноблі. Це була християнська, повна достоїнств родина, яка займалася торгівлею. Франсуа був десятим серед п’ятнадцяти дітей. Його сестра Марія Анна стала кармеліткою, а один з його братів став картузіаном. Також багато інших з його родини посвятили своє життя Богу. Франсуа Клет з волі батьків розпочав науку в єзуїтському колегіумі в Греноблі, а від 1763 року продовжував її в малій семінарії Ораторіянців. В цьому часі відкрив покликання до духовного життя.

Теологічну науку розпочав в великій семінарії Ораторіанців в Греноблі. Під впливом проголошування місій, які проводили отці Місіонери, Франсуа вирішує вступити до Місійної Конгрегації св. Вікентія де Поль. Залишає семінарію Ораторіанців і 6 березня 1769 року вступає в семінарію Місійної Конгрегації в Ліоні. Святі обітниці склав 18 березня 1771 року. З рук єпископа Брона 17 березня 1773 року отримує священицькі свячення.

Від березня до грудня 1773 року о. Франсуа Клет працює в Ліоні. В кінці 1773 року починає працювати в м. Аннесі. Тут в дієцезіяльній семінарії працює 15 років викладачем моральної теології. Був дуже покірним та талановитим професором. З погляду на його знання та ерудицію, його називали «живою бібліотекою». В 1778 році, як делегат Ліонської провінції, їде до Парижу на Конвент, на котрому мали обрати наступного генерального настоятеля, після смерті о. Антонія Жакіра. Вибраний на цей пост о. Жан Фелікс де ля Гард, призначає о. Франсуа Режіс Клета директором семінарії Місійної Конгрегації в материнському домі св. Лазаря в Парижі. Недовго він працював у спокої. 12 липня 1789 року з 4 тисячі мародерів пограбували дім св. Лазаря. Грабували та нищили все, все устаткування дому, бібліотеки та аптеки. Священики та семінаристи змогли втекти (частина з них укрилася в домі св. Фірмена).

Генеральний настоятель – о. Жан, передбачуючи репресії Згромадження в Франції, постановляє головні зусилля Конгрегації скерувати на місії за кордоном, а особливо в Китаї. Отець Франсуа Клет багато разів просить настоятеля про дозвіл виїзду до Китаю, і отримує його в 1791 році. 2 квітня 1791 року з Бретонського порту Лор’ян вирушає в далеку дорогу.
Через півроку прибуває до Макао. Тут кілька місяців вивчав місцеві традиції і китайську мову, після чого частково на човні, а в більшості пішком йде біля 800 кілометрів до Наньчан, столиці провінції Цзянсі, де мав заступити ув’язненого французького єзуїта. Прийняв ім’я Лю Ху-цзи. Він мав добре здоров’я, і це дозволяло йому багато подорожувати пішки, щоб відвідувати християн, розселених на великих територіях. Провадить важку та знесилюючу місіонерську працю. Під кінець 1793 року покидає цю місцевість і вирушає до провінції Хугуан, в котрій провів останні 27 років свого життя. Це буде 27 років упорної та незламної праці о. Клета за душі Китайців. Це час, в котрому переживає періоди радості, смутку та сумнівів, щоб під кінець свого життя пережити даний йому від Бога дар мучеництва, а в цілому період хвали. Після смерті о. Аубіна 4 липня 1795 року о. Франсуа призначають настоятелем дому в Ку-чунг, та прокуратором місії в Хугуан. Виконував цю функцію в дусі св. Вікентія де Поль. Список його місіонерських та апостольських досягнень є довгим, але привертає увагу його невпинна праця в справі хрещення смертельно хворих немовлят. Батьки викидали цих дітей, і в цей спосіб віддавали їх на смерть. Діючи в праці Святого Дитятка Ісуса, о. Франсуа Клет робив все, щоб як найбільше цих дітей перед смертю було охрещено.

В 1794 році імператор Цяньлун видав декрет, який забороняв практикування християнства. Європейців, які проголошували Євангеліє, засуджували на смерть. Ситуацію погіршував той факт, що всюди появлялися банди, які виступали проти влади імператора, але які з однаковою агресією боролися проти християн. Багато священиків ув’язнювали або вбивали без суду. Також і о. Франсуа мусив багато скриватися і багато разів тільки чудом уникав арешту.

Урешті-решт, внаслідок зради християнина, який покинув віру, 16 червня 1819 року його було заарештовано і запроваджено до Наньян. Він пройшов довгу, обтяжливу та болючу дорогу по китайських судах. Незважаючи на свій 72-річний вік, у в’язниці, дуже терплячи, зносячи зневаги та образи, забуває про свої недуги, потішає християнських співв’язнів, заохочує їх до мужності і витривалості в служінні Ісусу. Після півтора років його ув’язнення з Пекіну приходить вирок, засуджуючий його на смерть через удушення. Вирок було виконано 18 лютого 1820 року поблизу міста Ухань. Його тіло було поховано в Китаї, звідки в 1869 році перевезено до Франції і там перепоховано в центральному домі Отців Місіонерів в Парижі. Беатифікував його папа Леон ХІІІ 27 травня 1900 року, а канонізував його папа Іоанн Павло ІІ 1 жовтня 2000 року.
Послання:
Отець Августин Доде писав про Франсуа Режіс Клета: «Поєднав у собі все це, чого вимагає дієве проголошення Євангелія: побожність, ввічливість та добре здоров’я. Одним словом, був вповні людиною». Працю на місіях трактував, як особливий Божий дар. Перед виїздом до Китаю писав сестрі: «Мене переповнює радість, тому що виконуються мої бажання. Випала нагода, з якої неодмінно скористаюся. Скоро виїжджаю до Китаю. Приймаю це, як особливий дар Божий. Хочу, щоб і ти оцінила його вартості».

Свою діяльність трактував, як можливість зміцнення у вірі китайських християн, які багато років перебувають без пастирської опіки, і також як шанс навернення невіруючих. Був переконаним, що його місія буде тривати аж до смерті. Трактував її дуже поважно і з почуттям відповідальності. Хотів творити спільноти відповідальних християн. Про свою працю в Цзянсі писав до брата: «Уділив таїнства хрещення понад сто дорослим особам, які були до цього приготовані. Я міг також охрестити і інших, бо цього просили, але я визнав, що вони потребують подальшого приготування. Досвід говорить, що катехумени, які дуже легко підходять до таїнств, легко також і залишають віру, коли загрожує якась небезпека».

В своїй місіонерській праці старався про найбільш убогих. Писав: «Серед мені повірених християн є багато вбогих. Живуть в куренях. Щонайменше дві треті з них не мають одягу, який би їх оберігав перед холодом, який тут, в горах, буває незвикло обтяжливим. Не мають також відповідного ліжка. Бракує їм також їжі. Три, чотири місяці в році мусять шукати дикі рослини, які можна з’їсти. Немає в нас багатих християн, які б могли підтримувати вбогих».

Цілком відданий місіонерській праці, мусив поносити багато жертв. Однією з трудностей було опанування мови. В важкі хвилини скаржився: «В моєму похилому віці маю проблеми з мовою. Вивчив її лише трошки». З важкістю пристосовувався до місцевих умов, почавши від клімату, закінчуючи одягом і їжею. Мучила його, особливо під кінець життя, потреба багато переїжджати і скриватися від арешту та нападів ворожих банд. Часом подорожував човном, але найчастіше довгі відстані долав пішки. Докучала йому часта самотність.

Свідоцтво

З рідного краю отримував відомості про трудності, які дознають католики від французької революції. В одному з листів писав: «Знаю, що залишаючись в Європі, я міг стати мучеником. Я прибув сюди, щоб жертвувати Богу всі мої слабкості. Якщо Він захоче мені дати участь в мучеництві, напевно, знайду до цього сили». Невдовзі така можливість прийшла. Одночасно склав іспит з християнства. Після декількох місяців тортур у в’язниці писав: «Очікую на вирок імператора. Сумніваюся, що він звільнить мене і дозволить жити. Готуюсь на смерть і повторюю за святим апостолом Павлом: «Mihi vivere Christus est et mori lucrum» (Для мене Христос є життям, а смерть багатством)». Як його було проваджено на смерть, заохочував співв’язнів до витривалості у вірі, щоб дотримали вірності, якій він давав гарне свідоцтво.

Література: Dziedzictwo: ?wi?ci i b?ogos?awienirodzinywincenty?skiej / Alberto Vernaschi; t?. z j?z. w?. W?adys?awBomba. — Krak?w: WydawnictwoInstytutuTeologicznegoKsi??yMisjonarzy, cop. 2008.