Все для Бога

Життя

Жанна Антіда Туре народилася 27 листопада 1765 року в Сансе-ле-Лон в дієцезії Безансон, що у Франції. Коли ій було шістнадцять років, померла її мама. З цього часу і на протязі шести років мусила перейняти відповідальність за цілу родину. Аж по плині цього часу могла виконати своє прагнення цілковитого посвячення себе Богу в службі вбогим.

10 листопада 1787 року вступила до Згромадження Сестер Милосердя. Лише декілька років змогла там бути, тому що влада французької революції ліквідувала всі релігійні інститути. Тоді вона повернулася до родинної місцевості, де продовжувала справи сестри милосердя: опікувалася хворими і навчала дівчат з убогих родин. Понад усе вона підтримувала священиків, які відмовилися скласти присягу, яку вимагали революціонери.

У побоюванні перед переслідуваннями і керуючись прагненням виконати Божу волю, в 1795 році виїхала до Швейцарії. Приєдналася до спільноти, яку заснував о. Ресевар, в котрій вже була її сестра Барбара. Однак через два роки повернулася до Франції.

Наступні два роки провела в самотності. Просила Бога, щоб об’явив їй свою волю щодо її майбутнього. На прохання відповідальних за дієцезію відкрила в Безансоні безкоштовну школу для вбогих хворих.

Через деякий час до неї приєдналася група дівчат, з котрими вона заснувала згромадження Сестер Божественного Милосердя (Sisters of Divine Charity), під заступництвом св. Вікентія де Поля. Під кінець століття Згромадження вже налічувало декілька будинків у Франції.

Мама Наполеона Бонапарта в листі від 28 травня 1810 року просила Жанну Антіду про заснування будинку сестер в Неаполі. Група сестер поїхала туди і розпочали робити подібну справу, так як у Франції. В міру розвитку Згромадження засновниця просила Апостольський Престол про затвердження Правил, які вона написала. Зробив це папа Пій VII в 1819 році.

Однак єпископ Безансону не визнав цього затвердження і заборонив їй контактувати з будинками сестер на території його дієцезії. Це спричинило розлад у Згромаджені, що наражало Жанну Антіду на багато несправедливих упокорень і страждань. Щоденні турботи переносила спокійно з переконанням, що вони є виразом Божої любові. Заохочувала сестер бути вірними Апостольському Престолу і витривалими в службі з вбогими. Завжди старалася про єдність Згромадження і неустанно надіялася на Божу волю.

Жанна Антіда померла в Неаполі 24 серпня 1826 року. Папа Пій ХІ зарахував її до лику блаженних 13 травня 1926 року, а 14 січня 1934 року канонізував її. Літургійний спомин відзначають 23 травня.
Послання:

Любов до ближніх. В домі родини Туре діяло правило, що не можна відпустити без допомоги жодного вбогого, який стукає в двері.
Вихована в такому дусі Жанна зміцнила свої переконання в період формації в Згромадженні Сестер Милосердя в Парижі. Залишилася їм вірна навіть тоді, коли революційна влада скасувала структури Згромадження. В пам’яті переховувала науку святих Вікентія де Поль та Луїзи де Маріяк: В убогих особах є присутній Господь Ісус. Служачи вбогим – служите нашому Господу.

Вірність Божій волі.

Жанна Антіда молилася: «Боже, дай мені пізнати Твою волю, бо не прагну нічого іншого, як тільки виконувати її у всьому. Скажи мені, що маю робити і зроблю це». Своїм сестрам повторювала: «Старайтеся у всьому бачити Божу волю і виконувати її сумлінно», а також «Завжди слухайте голос Бога».
З приводу страждань через розлам згромадження після затвердження його Апостольським Престолом, писала: «Залишмо опіці Божого Милосердя турботу про діло, яке ми віддали в Його руки. Нехай у всьому виконується Його свята воля і нехай примножується Його слава. Такі почуття наповнюють моє серце». Незадовго після її смерті було списане таке свідоцтво: «Вона готова була перетнути море і піти на край світу, якби знала, що на це є Божа воля і що це буде Йому на славу». Це прагнення пошуку і виконання Божої волі сформулювало в ній речення, яке визнавала за девіз свого життя: «Завжди іти через життя для самого Бога». Навіть якщо і не мала доброго здоров’я і часто їй бракувало сил, повторювала: «Протиріччя не відбирають в мене сили». Коли в 1810 році прибула до Неаполю, писала: «Ми виконали наш обов’язок і будемо його завжди виконувати, бо цього очікує від нас Господь».

Сила пробачення.

Жанна Антіда часто зустрічалася з опозицією і навіть з відкритою ворожістю. Завжди спокійно реагувала на різного роду супротив, наприклад: з любов’ю відносилася до сестри, яка, керуючись заздрістю та великими амбіціями, розповсюджувала про неї плітки. Замість того, щоб усунути її зі Згромадження, вона мала намір довірити їй керівництво одного з будинків або послати її до Безансону, щоб вона заміщала її під час відсутності. Коли ця сестра і надалі оскверняла її і цим самим робила їй боляче, говорила: «Я їй раніше пробачила і зараз пробачаю, бо завжди потрібно керуватися милосердям, якщо самі хочемо заслужити на милосердя». Також писала: «Не вистачить пробачити. Потрібно гаряче полюбити наших неприятелів». Пояснювала це так: «Вчуся цього у підніжжя хреста. Там здобуваю сили, які потребую».
Література: Dziedzictwo: ?wi?ci i b?ogos?awieni rodziny wincenty?skiej / Alberto Vernaschi; t?. z j?z. w?. W?adys?aw Bomba. – Krak?w: Wydawnictwo Instytutu Teologicznego Ksi??y Misjonarzy, cop. 2008.